Візитівка
Верховинщина – край туризму
На півдні Івано-Франківщини, яку в Україні ще прийнято називати Прикарпаттям, в самому центрі великої карпатської дуги розташувався один з 14 адміністративних районів області – Верховинський. Район своєрідний по всіх ознаках і в першу чергу по своєму географічному розташуванню.
Верховинщина – найвіддаленіша від обласного центру і від промислово розвинених районів Прикарпаття адміністративно-територіальна одиниця. Відстань від районного центру до обласного найкоротшим шляхом на північ складає 125 км. Така ж відстань і до іншого найближчого обласного центру – міста Чернівці.
Верховинський – єдиний адміністративний район області, який повністю розташований на території карпатської гірської системи. Крім того, що це найвисокогірніший район області він ще і єдиний серед інших районів який межує з іншою державою. На південному заході на протязі 49 кілометрів проходить державний кордон України з Румунією. На заході район межує з Закарпаттям, на сході – з Буковиною , а на півночі – з Надвірнянським та Косівським районами Івано-Франківщини.
Сам районний центр – смт. Верховина за даними останнього перепису населення (2001р) є найменш малочисельним по кількості населення райцентром області (5900 чол.) як і весь Верховинський район (30 000 чол.) До того ж Верховина єдиний (крім Рожнятова та Богородчан) районний центр, який не одержав статусу міста. Протяжність району з півночі на південь – 62 км., з заходу на схід – 41 км., а площа в цілому складає 1263 кв. км.
Своєрідність району полягає ще в тому, що він не газифікований. Прокладення газопроводу в Верховину не планується на найближче десятиліття. Район не має залізничного сполучення. Найближча залізнична станція розташована в 32-х кілометрах. Це Ворохта. У всьому районі налічується добудованих два п’ятиповерхових будинки та шість чотирьохповерхових, все решту одно- та двоповерхові приватні будинки та ще декілька десятків двоповерхівок.
Чого туди їхати, там же нічого немає – подумає читач... Але ні, є тут таке, чого немає у всій і Східній і Західній Європі. Перш за все це, величаві гірські вершини, покриті шовковими травами полонини, бурхливі потоки з холодною прозорою водою та каскадами сріблястих водоспадів, цілющі мінеральні джерела (їх тут налічується більше 100), наповнені чистим повітрям вічнозелені смерекові ліси з розмаїттям ягід і грибів, затишні гуцульські поселення в міжгірних котловинах, архітектурні і історичні пам’ятники, унікальні природні об’єкти і ще багато чого іншого. В принципі, це все є і Швейцарії, Австрії, Франції і в інших альпійських країнах, але воно там занадто цивілізоване. В центрі ж Карпат, тут в нетрях Чорногірського хребта, де зосереджені всі шість карпатських двох тисячників зберігся чи не єдиний в Європі оазис первозданної незайманої гірської природи: незасмічені і ще неосвоєні людьми високогірні субальпійські і альпійські ландшафти у всій своїй природній красі. І не дивно, що з кожним роком на туристичних стежках району все частіше доводиться зустрічати туристів з Голландії, Німеччини, Франції, Австрії, Швейцарії, Фінляндії, Великобританії та інших.
Завдяки недоступності гір, протягом багатьох століть на територію, де проживають гуцули (етнічна група українських горян, що заселяє всю територію Верховинського району) не змогла вплинути цивілізація з її урбанізованим суспільством. Тут зберігається багато цікавих звичаїв, традицій, фольклорних обрядів, переказів народних казок і легенд які в інших регіонах України давно зникли і навіть в інших куточках Карпат не так добре збереглися, як тут в центрі Гуцульщини. Щоб пересвідчитись в цьому достатньо відвідати Верховину в дні Різдв’яних свят, на Великдень, на Першу пречисту (свято Успіня Пресвятої Марії Богородиці 28 серпня є храмовим святом для Верховинців) чи на Зелені свята (Свята трійця).
Ближче познайомитись з минулим цього дивовижного краю Вам допоможе місцевий етнограф-краєзнавець, музикант-віртуоз, керівник народного ансамблю троїстих музик „Черемош”, Заслужений працівник культури України Роман Кумлик в своєму приватному музеї народного гуцульського побуту та музичних інструментів в Верховині. Сивою давниною завжди повіює і в музеї гуцульської архітектури „Гуцульська гражда” в сусідньому з Верховиною селі Криворівня. Це село, до речі, не менш відоме в Україні ніж Яремче, Ворохта, Косів та ін. і все завдяки видатному українському письменнику, видатному політичному і громадському діячу Івану Франку. Іван Якович за запрошенням не менш видатного фольклориста Гуцульщини Володимира Гнатюка вперше приїзжає в Криворівню ще в кінці позаминулого століття. Місця тамтешні йому настільки подобаються, що він обирає маловідоме ще тоді гірське село для свого постійного літнього відпочинку і приїдає сюди майже щоліта з сім’єю на протязі 12-ти років. Немов магнітом тягнуться в Криворівню видатні діячі літератури і мистецтва того часу: Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Гнат Хоткевич, Костянтин Станіславський, Василь Стефаник та багато багато інших. Так, саме тут написав Коцюбинський свою геніальну повість „Тіні Забутих предків”, а через півстоліття саме тут зняв свій відомий фільм з такою ж назвою не менш геніальний режисер Сергій Параджанов. Мало кому відомо, що саме тут, в трьох кілометрах від селища Верховина ще до початку Першої світової війни мав свою віллу Михайло Сергійович Грушевський, який згодом став першим Президентом України. І про все це детально можна ознайомитись в музеях Михайла Грушевського та Івана Франка. В самій Верховині створюється музей фільму „Тіні забутих предків”, який одержав більше двадцяти нагород на всесвітніх кінофестивалях і признаний шедевром світового кінематографу і одним з кращих художніх фільмів ХХ століття. А в селі Буркут, що теж на Верховинщині, протягом серпня місяця 1901 року відпочивала і лікувалася в „закладах купелевих” видатна українська поетеса Леся Українка. Про це нагадує меморіальна дошка на будинку Чивчинського лісництва.
А починалось все це дуже давно... В письмових джерелах село Жаб’є (так називалось селище Верховина до 1962 року) згадується вперше в літописних документах, датованих 1424 роком коли воно разом з монастирем на річці Рибниця (теперішнє місто Косів) було передане литовським князем Свідрігайлом в дар якомусь місцевому багачу Владу Драгосимовичу. Кажуть першим поселенцем тут в долині Чорного Черемоша був місцевий житель Жабка, від якого і одержало назву колишнє Жаб’є. За іншою версією тут в заболоченій долині річки водилось багато жаб, звідки і пішла назва поселення. Верховиною в Карпатах називають найбільш припідняті участки місцевості. Селище назву свою повністю виправдовує, бо тільки низинна його частина розташована на висоті 620 – 640 метрів над рівнем моря, а більша його частина - в горах, значно вище. Найвисокогірніший присілок Верховини розташувався на високому перевалі на висоті 1250 метрів і є чи не найвищим гірським поселенням в Україні.
То ж не дивно, що Верховинщина вже більше двадцяти років відома як край туризму.